Тарасова верба
Упала на землю гілка вербова.
Побачив Тарас, підняв він її.
І враз уявляв, що він вдома,
На рідній вкраїнській землі.
Він гілку не викинув в море,
Сів на човен і поплив
На місце своєї неволі,
Й вербовая гілочка з ним.
Півострів Мангишлак …Кругом піски червоні,
Полин, саксаул та колючки верблюжі…
Бере Тарас гілку в долоні,
В пісок її садить у тузі.
І там, у забутій пустелі,
Минає зима і приходить весна.
Прийшла до поета веселість :
О диво ! Верба прийнялась.
Відерко бере, поливає вербинку.
Це ж перше в пісках деревце!
Навколо садок посадили,
Хай тішить усіх, хай росте !
Минали роки …Розрослася верба,
В її затінку можна спочити.
На серці в поета велика журба :
Скільки літ буде він тут тужити ?
Десять років пройшло . Ось і воля!
Поет покидає фортецю
Обвів поглядом сад і море,
Обняв стовбур верби –сестриці.
А сад молодий шумів листом,
Неначе вітав на прощання.
Верба похилилася низько,
Прощалась з поетом востаннє .
Роїк Олена, 9 клас
Немає коментарів:
Дописати коментар