Заочна подорож „Країни рідної окраса - земля безсмертного Тараса".

 Тема: Заочна подорож „Країни  рідної окраса -  земля    безсмертного Тараса".

Мета: поглибити знання учнів з історії рідного краю, познайомити з найвиз-начнішими археологічними, історико-культурними та архітектурними пам'ятками самобутнього краю – Черкащини; виховувати почуття гордості, поваги до славного минулого; прагнення прилучитися до культурної скарбниці українського народу.

Обладнання: карта, державні символи, проектор, презентація „Золотою підковою Черкащини” , виставки „Серце України – Черкаський край", „Країни рідної окраса – земля безсмертного Тараса".

Вступне слово вчителя:  Черкаська земля прекрасна сьогоденням і славна минулим, де переплелися радість і журба, велич перемог і гіркота поразок.

Черкаська область – наймолодша область нашої держави, утворена 7 січня 1954 року.

Черкащина – багатий край з багатою історією і самобутньою духовною  культурою. Неповторним поєднанням сучасного і минулого, реальності і легенди є унікальні історичні пам’ятки на тлі чарівної природи.

Черкаський край радо зустрічає гостей, усіх, кого ваблять шевченківські місця, давні Черкаси, мальовничі береги Дніпра і Гірського Тікича, чарівна „Софіївка" і гетьманська столиця Чигирин.

Учень 1. Ти – центр України,

Твої гаї, твої долини,

Прикраса сонячної днини,

Милують око кожної людини.

Тебе старий Дніпро вітає.

І хто дітей твоїх не знає,

Тебе саму не поважає –

Славетність краю забуває.

Земле Тараса і Богдана!

Прекрасна ти і нездоланна.

Буяєш, мов розкішна екібана,

Земля Тараса і Богдана.

Іван Левицький, Симоненко,

Поет-кобзар Тарас Шевченко

І садівник-дослідник Симеренко…

Тобі талантів не шукати,

Їх всіх не перерахувати

І гордо скажем: ”Так тримати!”

Слово вчителя: Багато історичних та культурних пам'яток Черкащини мають загально-національне значення. Ми з вами сьогодні здійснимо заочну подорож найбільш визначними місцями Черкащини. Нас гостинно запрошують Суботів,  Шевченкове, Моринці.

Суботів.

 Землі, на яких виникло село, були даровані чигиринському підстарості Михайлу Хмельницькому (батьку Богдана Хмельницького) на зламі ХVI – ХVII ст.

З початком Визвольної війни у 1648 році статус Суботова зазнає значних змін: він стає приміською резиденцією гетьмана України Богдана Хмельницького.

У 1664 році Суботів було захоплено і зруйновано військом С. Чернецького. За Андрусівським перемир’ям у 1667 році Суботів у складі Правобережної України відійшов до шляхетської Польщі. А після включення у 1793 році Правобережної України до складу Російської імперії Суботів став звичайним селом Київської губернії.

В Суботові двічі – в 1843 та 1845 роках – побував Т. Шевченко, який неодноразово згадував село у своїх творах (містерія „Великий льох”, поезії „Стоїть у селі Суботові”, „Заступила чорна хмара”). Тут він виконав свої малюнки:  „Богданові руїни в Суботові”, „Богданова церква в Суботові”, „Кам’яні хрести в Суботові”, „Будинок Хмельницьких в Суботові”.

Моринці. Перша згадка про село Моринці належить до середини ХУІІ ст. У 1648 році через Вільшану на Моринці проходив загін Максима Кривоноса чисельністю 6 тисяч чоловік. У 1658 році село згадується як маєтність К. Виговського. Наприкінці ХУІІІ ст. селом володів В. В. Енгельгардт, тоді в селі вже налічувалось 169 дворів та мешкало 1347 чоловік. Крім хліборобства і скотарства, вони займались чумацьким промислом.  

Моринці – батьківщина Т. Г. Шевченка, який народився тут 9 березня 1814 р. в кріпацькій сім'ї Григорія Івановича Шевченка. Із Моринців була родом мати поета Катерина Якимівна (дівоче прізвище – Бойко). Після переїзду батьків у село Кирилівку в кінці 1815 р., малий Тарас не раз гостював у діда Якима та бабусі Маланки, захоплено слухаючи у їх переказах різні бувальщини.

Приїздив Тарас Шевченко до Моринців і уже відомим поетом і художником 1843 та 1845 року, а також після десятилітнього заслання 1859 року. І кожного разу глибокий біль краяв серце, адже він бачив безрадісне злиденне життя односельців.

Пам'ятник матері Т.Г. Шевченка. 

В селі Моринці в 2006 році відкрито пам'ятник матері Т.Г. Шевченка Катерині Якимівні.

Ось вона, молода мати Катерина Шевченко, з маленьким сином на руках. Щасливі, усміхнені, вони ще не знають, що невдовзі Тарасикові судилося залишитися сиротою. Пам'ятник матері поета - символ материнсва, жіночості, ніжності, притаманних усім українським жінкам.

Меморіальний комплекс національного історико­культурного заповідника "Батьківщина Тараса Шевченка". В селі Моринці, в родині Григорія та Катерини Шевченків 1814 р. народився син Тарас. В історико-культурному заповіднику є музей під відкритим небом, де знаходиться хата його дідуся Якима Бойка. Саме тут минули перші півтора року життя Тараса Шевченка, поки його батьки не переїхали до Кирилівки. 

Хатинки діда та родини Шевченків, на жаль, не збереглись. Їх відтворено у 1989 року за малюнками поета, дотримуючись технологій та всіх особливостей народної архітектури, характерної для цієї місцевості.

Моринські вишиванки. В Моринцях підтримують і розвивають народні ремесла. Найкраща згадка про село – вишиванка. Орнамент українських рушників у давнину містив елементи символіки різних стародавніх культів, відтворював місцеву флору та фауну. Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання, символічні зображення поступово втратили первісний зміст. Проте вишиваний рушник, ­і досі неодмінна частина селянського побуту в Моринцях. Рушники, так само як у прадідів та прабабусь, умовно поділяють кімнату на урочисту (покуть) і робочу частини. Рушник використовують майже в усіх традиційних обрядах у Моринцях. На рушник приймають новонароджене дитя, на ньому підносять шановним гостям хліб-сіль, що є ознакою щирої гостинності. Прийняти рушник, поцілувати хліб означає виявити взаємну симпатію.

Шевченкове. Перша згадка про село відома в історичних джерелах від 1618 році. В середині ХУІІ ст. на карті Г.Л. де Боплана позначено поселення біля "Кириліва лісу". Поруч із селом проходив відомий "Чорний шлях". Існує кілька переказів про заснування села. Згідно з однією в цій місцевості оселився перший козак Кирило, навколо якого стали селитися інші люди. У 1768 році селяни приймали активну участь у відомому повстанні "Коліївщини". Після возз' єднання Правобережної

У країни з Лівобережною в складі Російської імперії, Кирилівка дісталася генерал-губернаторові псковському і смоленському В.В. Енгельгардту, з 1828 р.­ - його сину Павлу, у якого Тарас Шевченко служив козачком. В селі народився дід поета – Іван Андрійович та батько – Григорій Іванович. Дід прожив довге життя, був свідком Коліївщини, про що часто розповідав онукові. Помер він на 88 році життя у 1849 році. Після одруження та переїзду в селі жила й мати поета Катерина Якимівна, тут народилися сестри Тараса Шевченка Катерина, Ярина й Марія, брат Йосип.  

Жалюгідний вигляд мала Кирилівка за часів Шевченка. Достатньо відвідати хату дяка з маленькими віконцями, побудовану 1782 року, яка була не найгіршою в селі. Збережена вона тому, що після смерті батьків Тарас Шевченко деякий час жив у дяка, допомагав по господарству та вчився малювати. Відвідавши Кирилівку у 1843 році, Шевченко намалював в альбомі олівцем хату, в якій пройшло його дитинство, та портрет діда Івана. Тарас Шевченко неодноразово згадував Кирилівку в автобіографії, листках, поетичних і прозових творах.   про поета завжди жила в серцях односельців. У 1908 році на місті батьківської Незважаючи на заборону з боку царизму, в селі широко відзначався Шевченківський ювілей у березні 1914 року. Тоді ж на гроші, зібрані діячами культури Києва і студентською молоддю, викупили садибу батьків Шевченка. З того часу вона стала доступною для багатьох відвідувачів, що вже тоді прибували сюди з різних місць. Пам'ятним у житті села був Шевченківський ювілей 1929 року - 115 річниця дня від народження поета. Саме тоді на урочистих зборах село було перейменовано на Шевченкове. В 1992 році села Звенигородського району - Моринці, Будище, Шевченкове, Вільшана та 43 пам'ятки об'єднані в історико - культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка".

Пам'ятник малому Тарасові. 

На під'їзді до села Шевченкового, на узбіччі дороги, неподалік від кам'яного знаку з сучасною назвою села, наче присів відпочити маленький хлопчик Тарас. Саме йому, босоногому мрійникові з відкритим поглядом та щирим українським серцем, судилося стати Душею і Сумлінням українського народу.

Батьківська хата Тараса Шевченка. Вона нагадує про нелегке дитинство майбутнього Кобзаря. Але, мабуть, саме тут Тарас відчував справжню любов і ласку, яких так небагато було в його житті.

Постать малого Тарасика. Його зображено так, ніби він саме вирушає у життєву подорож з рідного дворища.

Могили батьків Тараса Шевченка. Найдорожче залишив малий Тарас Шевченко у Кирилівці. Те, до чого думками линув усе життя, - могили батьків. Мати Катерина і по смерті не покинула рідного дворища: мирно спочиває вона в садку. А батька поета поховано в центрі села, біля колишньої Богославської церкви.

Хата дяка. Ця хата дяка, в якого навчався грамоти малий Тарас, - єдина будівля у селі, що збереглася ще з Шевченкових часів. Хату, збудовану у 1782 році, ретельно зберігають під скляним ковпаком.

Музей Великого Кобзаря. Музей Великого Кобзаря – пам’ятне для кожного українця місце. На верстовому стовпі позначено міста, в які доля закидала Тараса Шевченка. Ані розлука з батьківщиною, ані роки, проведені на засланні, не змагли згасити в душі поета любов до України: він усе життя серцем вболівав за її долю.

В музеї виставлено речі жителів села, історичні раритети, що якнайкраще характеризують ті часи, коли у Кирилівці підростав малий Тарас Шевченко. Серед експонатів відвідувачі побачать ікони, старовинні книжки, а також безліч фотографій та малюнків, пов' язаних з родиною Шевченків.

Село Будище. Село Будище розташовано між селами Моринці та Шевченкове. Відвідувачі батьківщини Тараса Шевченка обов’язково бувають в ньому. За часів Тараса Григоровича Шевченка тут був маєток Енгельгардтів, в якому малий Тарас служив козачком у 1829 році. 

Сьогодні від маєтку зберігся будинок, льох, сад та алея каштанів, що веде до будинку. Біля маєтку встановлено пам’ятну дошку,  на які зроблений відповідний напис. Зберігся й дуб, в якому Тарас Шевченко ховав свої малюнки.

До історичних пам’яток Будища належить і давній млин. Коли не широкою трасою ви будете їхати до села, то на його околиці обов’язково побачите колоритний млин, що, здається, намагається, та ніяк не може злетіти у повітря. Широкі крила чепурного вітряка схожі на крила велетенського птаха.

Учень Моя земля, земля батьків моїх,

Земля дідів і прадідів. Ми нині

Вклоняємось до ніг святих твоїх,

Вклоняємось чудовій батьківщині.

Щасливі ми, та завжди пам’ятаймо,

Хто щастя це здобув колись для нас –

Походи козаків не забуваймо,

Що здійснені колись, в далекий час.

Ми діти мальовничої землі,

Для нас вона найкраща і єдина.

І знають всі – дорослі і малі,

Що зветься край Черкаський – Україна.

Підготувала: вчитель Підскальна

 Олександра Володимирівна