Реферат "Тарас Григорович Шевченко"

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНKО

(1814 - 1861)

У літературі кожного народу, серед її великих творців, є поети, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким поетом українського народу є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина - одна з найбільших вершин людського генія. Т. Шевченко - велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем , поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.

Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Писати вірші Тарас Шевченко почав ще до звільнення з кріпацтва. Перша згадка про один із його ранніх віршів, що дійшла до нас, датована 31 березня 1837 року. Про неабиякі художні здібності Тараса свідчить виконаний у Вільно найраніший відомий його малюнок, підписаний: «1830 года рисовал Тарас Шевченко».

У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми «Kатерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ'яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови... ». Вони й склали першу його поетичну збірку - «Kобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» - програмний вірш «Kобзаря». Майже одночасно з «Kобзарем», 12 березня 1840 року, був поданий до цензури Є. Гребінкою альманах «Ластівка», до якого він долучив і перший розділ з нового твору Т. Шевченка ,--поеми «Гайдамаки» (розділ «Галайда»). За короткий час «Kобзар» і «Гайдамаки» набули широкої популярності. Листування й спогади сучасників поета дають чимало свідчень того, яке велике й сильне враження справили ці перші твори Т. Шевченка на всіх. Друкованих книжок не вистачало, і твори Т. Шевченка починають копіювати, переписувати. Такі списки, повні й вибіркові, поширюються в численних примірниках не тільки на Україні, а потрапляють і в Білорусію, і на Kавказ, перетинають кордони, їх пересилають у Варшаву, Прагу...

Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили і в драматургії, створює історичну трагедію «Никита Гайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Слепая красавица». Російською мовою написана й драма «Назар Стодоля», згодом перекладена (частково-самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Слава поета росте. В нього просять творів для друку видавець альманаху «Молодик» І. Бецький та видавець «Снопа» О. Kорсун. Першому Т. Шевченко надсилає баладу «Утоплена», «Тяжко, важко в світі жити...», поезію «Н. Маркевичу» та «Песню караульного у тюрьмы» з драми «Невеста», другому - початок поеми «Мар'яна - черниця» та вірш «Вітер з гаєм розмовляє..». Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемою завершується перший період творчості поета.

11 травня 1843 року, одержавши відпустку, надану йому Академією мистецтв, Т. Шевченко з Є. Гребінкою вирушив у рідний край, який залишив чотирнадцять років тому безправним підлітком - кріпаком. Тепер він повертався сюди славетним поетом. Провівши близько дев'яти місяців на Україні, лише наприкінці лютого 1844 року він повернувся до Петербурга. Подорож на Україну лишила глибокий слід у свідомості й творчості Т. Шевченка. Свідченням цього є російська поема «Тризна» та соціально - побутова поема «Сова», написана незабаром після повернення з України. 8 липня 1844 року Т. Шевченко завершує поему «Сон» («У всякого своя доля...»), у якій виступає з нещадним сатиричним викриттям самодержавної монархії. Це один з найгеніальніших творів світової революційної поезії. Поїздка на Україну була дуже плідною і для Шевченка - художника. Сотні начерків та етюдів з натури привіз він до Петербурга. У нього визрів задум систематичного видання великої серії офортів під назвою «Живописна Україна» - своєрідної енциклопедії історії, побуту, народної творчості минулого й сучасного життя українського народу. Але здійснити свій задум Т. Шевченкові не пощастило через брак коштів. Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск «Живописної України», який став визначним здобутком українського мистецтва.

Осінь 1845 року - час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня - грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», вогненну інвективу «Kавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією. Однією з могутніх вершин революційно - викривальної поезії Т. Шевченка цього часу став «Kавказ» - рідкісної емоційної наснаженості твір, надзвичайно глибокий і значущий своїми суспільно-політичними ідеями. Через одинадцять днів після завершення «І мертвим, і живим...» поет пише нове послання - «Як умру, то поховайте...», звернене вже не до інтелігенції, а до народу, до селянства, яке єдине, за Шевченком, здатне і повинне повалити ненависний самодержавно - кріпосницький лад і натомість створити нове суспільство, суспільство здійснених ідеалів волі, нову, велику, вільну сім'ю вільних народів. У цьому творі, а любов'ю прийнятому народом як його «Заповіт», поет - трибун вже не «усовіщає», а кидає палкий революційний клич:

Поховайте та вставайте,

Kайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Три літа». 1846 року Т. Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», на початку наступного року - поема «Відьма». Разом в такими творами збірки «Три літа», які могли витримати цензурний контроль («Сова», «У неділю не гуляла...», «Єретик», «Наймичка» та ін.), вони мали ввійти до нового видання «Kобзаря», над підготовкою якого поет активно працював навесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ.

5 квітня за участь у Кирило - Мефодіївському товаристві Т. Шевченко був заарештований і відправлений до Петербурга. Було вирішено «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей мере дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Затверджуючи це рішення III відділу, Микола І власноручно збоку написав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». 31 травня 1847 поета в супроводі фельд'єгеря було відправлено до Оренбурга, де містився штаб Окремого Оренбурзького корпусу. Десять років тривало заслання Т. Шевченка. Позбавлений права творити, він, проте, криючись від стороннього ока, продовжує писати поетичні твори. З-під його пера з'являються поеми «Kняжна» та «Варнак», історична поема «Чернець» і ряд ліричних віршів: «Не гріє сонце на чужині…», «Сон» («Гори мої високії…»), «Самому чудно, а де ж дітись?», «А. О. Kозачковському» та інші. Т Шевченко з великою поетичною силою відтворив тягар свого підневільного життя в солдатській казармі. Під час переходу з Орської фортеці до укріплення Раім у складі Аральської описової експедиції Т. Шевченко написав вірш «У бога за дверми лежала сокира...», а під час зимівлі 1848-1849 років на Kосаралі - «Царі», «Марина» і великий цикл ліричних поезій.

Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Kараюсь, мучуся… але не каюсь!.. »

Одна за одною виникають «захалявні книжечки» - таємні рукописні збірочки «невольничої поезії» Т. Шевченка. На третьому році заслання, після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, поет переписав свою «невольничу поезію» у нові маленькі саморобні книжечки, яких набралося двадцять сім. З'єднані разом, вони склали знамениту «Малу книжку» - перше чистове зведення віршів і поем 1847 - початку 1850 років. За доносом одного з офіцерів-«землячків», поета відправили в одну з рот у віддалене Новопетровське укріплення, розташоване на півострові Мангишлак, під якнайсуворіший нагляд. Настали найтяжчі часи Шевченкового заслання, період найбільшої ізольованості поета від світу, коли обірвалися навіть листовні зв'язки з нечисленними друзями на волі, встановлені у попередні роки. Протягом перших двох років перебування в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко не писав. Тільки 1853 року, він потай відновив літературну творчість, але звернувся до нового для себе жанру - повісті. В одному з листів 1858 року Т. Шевченко зазначав, що повістей у нього «десятків коло двох набереться», нині відомі тексти лише дев'яти: «Наймичка», «Варнак», «Kнягиня», «Музикант», «Несчастный», «Kапитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Усі вони написані російською мовою на засланні, і тільки другу частину «Прогулки с удовольствием и не без морали» поет закінчив 1858 року в Нижньому Новгороді. Місце заслання Т. Шевченко покинув 2 серпня 1857 року. Повернення із заслання викликало в Т. Шевченка приплив нових творчих сил. Він почав переписувати свої твори з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно їх виправив і відредагував, написав поему «Неофіти», вступ до сатиричної поеми «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».

Злободенним був перший вірш Т. Шевченка, написаний після повернення з заслання,- «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). В ньому з великою художньою силою змальовано мрії селян про давно очікуване звільнення з кріпацького ярма, висловлено народне розуміння «сподіваної волі». У вірші «Я не нездужаю, нівроку...» поет, тавруючи антинародну сутність царизму, проголошує революційний шлях розв'язання селянського питання за допомогою «сокири»:

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі -

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру-

Та й заходиться вже будить.

Влітку 1859 року Т. Шевченко востаннє побував на Україні, де його знову заарештували за «недозволені» розмови. Kиївський генерал-губернатор визнав перебування поета на Україні небажаним і зажадав його повернення до Петербурга. Під час цієї подорожі Т. Шевченко написав ліричні поезії «Ой по горі роман цвіте...», «Ой маю, маю я оченята...», «Сестрі» («Минаючи убогі села...»), «Kолись дурною головою...», а повернувшись до Петербурга, завершив велику поему «Марія», задум якої плекав іще в роки заслання. Наприкінці 1859 року Т. Шевченко написав поезії «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19» та «Осії. Глава XIV. Подражаніє», в яких висловив глибоку віру в неминучий кінець самодержавного ладу.

Біблійна образність, до якої вдавався поет, була формою звеличення сучасної йому революційної боротьби, вираженням революційно-демократичного пафосу своєї поезії. У вірші «І Архімед, і Галілей...» (1860) Т. Шевченко пророкує торжество майбутнього вільного демократичного суспільства:

Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще не зачатиє царята..

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Поряд з антимонархічними сатирами («Во Іудеї во дні они…», «Саул», «Хоча лежачого й не б'ють...», «О люди! люди небораки!», «Якось-то йдучи уночі...») Т. Шевченко пише сатири на духовенство, серед них - «Гімн черничий», сатирична епіграма на смерть петербурзького митрополита Григорія «Умре муж велій в власяниці...» та інші. До найпалкіших і найгостріших антицерковних творів не тільки української, а й світової поезії належить його вірш «Світе ясний! Світе тихий!»:

Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

Люльки з кадил закуряти,

Явленими піч топити,

А кропилом будем, брате,

Нову хату вимітати!

23 січня 1860 року в Петербурзі вийшло нове видання «Kобзаря», хоч і понівечене в окремих місцях царською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж «Kобзар» 1840 року. І в Петербурзі, і на Україні «Kобзар» 1860 року був зустрінутий з захватом. Але арешти, переслідування, тяжке заслання підірвали здоров'я поета. 29 січня 1861 року в одному з листів на Україну він писав: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу».

10 березня життя Т. Шевченка обірвалося. У травні 1861 року тіло поета перевезено на Україну й поховано біля Kанева, над Дніпром. Час не став для Т. Шевченка мірилом відстані між ним і наступними поколіннями. Свободолюбні, гуманістичні ідеї, якими пройнята його творчість, мали своїм джерелом настрої селянських мас, зростали на грунті поєднання революційної думки й передової художньої культури з визвольними прагненнями народу. І хоч, здавалося б, царизм зробив усе, щоб приборкати геній Т. Шевченка, він не зміг скувати його революційної думки, відірвати творчість поета від народу. Т. Шевченко з геніальною художньою силою висловив ідеї, які підіймали на боротьбу проти рабського становища все ширші народні маси. Життєвий та літературний подвиг Т. Шевченка, поета, що, вийшовши з найпригніченіших народних низів - кріпосного селянства,-піднісся до вершин передової суспільної думки свого часу і передової світової літератури, не можна не визнати явищем світового значення в історії культури.

Інформаційна хилинка "Тарас Шевченко"

Підготувала: вчитель - Підскальна О. В.

Урок-концерт "Зустріч з Кобзарем"

                                                                   Вчитель: Криса О. П.

Тема: Зустріч з Кобзарем

Мета: ознайомити учнів з генієм українського народу Т.Г.Шевченком; розвивати             навички свідомого читання; вправляти у виразності читання; виховувати любов до рідного слова.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Форма проведення уроку: урок – концерт.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, книги творів для дітей_, програвач, сюжетні

                            малюнки.                    

Хід уроку

Ι. Ознайомлення із завданням уроку

ΙΙ. Активізація знань учнів

- З якими відомими українськими поетами ми вже знайомилися?

 Три великі світила сяють у небі України. Три генії українського народу уславили       Україну на весь світ:

Тарас Шевченко

Іван Франко

Леся Українка

-         Сьогодні у нас з вами зустріч з Кобзарем.

-         Кого з цих поетів називали Кобзарем? Чому?

                                                                     

                                                                     

ΙΙΙ. Робота над новим матеріалом

1. Бесіда - розповідь "Тарас Григорович Шевченко – символ  України″.

   - Майже два сторіччя тому народився в селі Моринці,  що  на  Черкащині, хлопчик Тарас. Рано померли його батьки, і на долю сироти випали тяжкі поневіряння.

   Тарас Григорович Шевченко прожив лише 47 років,  із них  24 роки  був  кріпаком, 10 – в засланні і лише 13 – на волі…

     Доля  переслідувала   його  в   житті,  скільки   лиш   могла,   та   вона   не   зуміла 

перетворити   золото його душі на іржу,   а   його   любов   до   людей – на ненависть і  погорду.

    Т. Г. Шевченко  –   уславлений   народний   поет,   геніальний  Кобзар  України    – видатний художник.

   Тарас  дуже  любив  Україну,   її   стрункі  тополі,  верби   над   ставами.  Особливо Шевченко любив калину.

   У своїх віршах поет оспівував мальовничу природу, красу української землі.

2. Виступ учнів - монтаж віршів про  Шевченка.

   1- й учень                                          2 – й учень

   Я маленька українка,                        Він дитя з – під стріхи,

   Вісім рочок маю,                               Він в подертій свиті,

   А про Тараса Шевченка                    Він здобув нам славу,

   Вже багато знаю.                               Як ніхто на світі.

3 – й учень                                         4 – й учень

Тяжко – важко в світі жити              Хоче малювати,

Сироті без роду:                                 Прагне він до знань,

Нема куди прихилитися,-                  Та за це багато

Хоч з гори та в воду!                          Зазнає знущань.

3. Інсценізація до вірша ″ Мені тринадцятий минало ″

Дійові особи: Оксана і Тарас.

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох, дурний Тарасе! Давай я сльози витру. Не сумуй, ти читаєш, найкраще за всіх, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх співаєш, ще й малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксанка. Авжеж будеш!                               

                                                             

4. Перевірка сприймання

Бесіда за змістом прослуханого :

- Що можна сказати про дитинство Шевченка? Яким воно було?

5. Виступ – концерт.

1. Читання  напамʹять віршів Шевченка

а) "Тече вода з-під явора";

б) "По діброві вітер віє"; 

в) "Світає";

г) "Заповіт";  

д) "Зоре моя вечірняя".

6. Використання пісень на вірші Т.Г.Шевченка. Виконують учні

а) "3ацвіла у лузі червона калина";

б) "Щебетала пташечка".

ΙѴ. Підсумок уроку

  

Гра ″ Віднови вірш ″

Велику книгу …                                  дорослі й діти

І « Кобзарем » її …                             заповіти

В тім « Кобзареві » зложив…            написав

Щоб знали всі: … й … .                     назвав

   - Тяжким було життя великого Кобзаря. Україні   він   віддав  своє  життя  і   мріяв бачити її народ вільним і щасливим. До своїх нащадків він звертався зі словами:

 І мене в сімʹї великій,

 В сімʹї вольній, новій

 Не забудьте помʹянути

 Незлим тихим словом.

                             

                                                                   

Година спілкування "Шляхами Тараса Шевченка"

  Вчитель: Криса О. П.

                                   

Тема:  Шляхами Тараса Шевченка

Мета: розкрити   велич   і   безсмертя   українського  поета,  світового    генія,

            неперевершеного майстра слова Т. Г. Шевченка.                                                                                                                    

Наочне оформлення: портрет Т.Г. Шевченка, виставка книжок, репродукцій

            художніх творів, збірки творів.                                        

Обладнання: мультимедійна   презентація,   музичний    центр,     книжковий

                         стелаж, свічки.                                                                        

Хід години спілкування

На слайді демонструється акровірш

Ти мусиш нам співця назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати.

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати? (Дмитро Білоус)

                                                          

Вчитель:  

Тарас прийшов на світ, коли ще скутий кригою сивів у берегах Дніпро. Березень  благословив  першу  сльозу  немовляти,  що,  мов   із   серця,  упала

Славутичу на груди й розтопила кригу. Саме в ці прекрасні березневі дні все людство вшановує великого Кобзаря. Протягом недовгих літ життя Т.Шевченко зорав свою ниву і засіяв її словом добра, любові, правди та волі.

   Тож давайте і ми сьогодні кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву.

До портрета Шевченка підходять учень і учениця. У руках – запалені  свічки.

                                                       

Учень:                          Свічку поставлю, свічку поставлю,

                                      Мов перед образом, перед тобою.

                                               І хоч у мріях народ свій заставлю

                                               Стати навколішки поряд зі мною.

                                               Благословенна хай буде година

                                               І тая хата, і село,

                                               Що Україні принесло

                                               З великих найбільшого сина.

Учениця:                     Стою перед тобою, поете,

                                     Маленька, як макове зерня,

                                     Твій погляд пронизує душу,

                                     Немовби колючеє  терня.

                                     Схилюся низько, Тарасе,

                                     І клятву тобі я приношу,

                                     У тебе прощення я прошу.

Вчитель: Погляньмо уважно на портрет благородного і мужнього Шевченка, захисника прав знедоленого народу. Подивлюся уважно. Погляд спрямований твердо вперед, хоч десь там, у глибині очей, і причаївся ледь помітний смуток. У погляді – віра у справедливість,  якій віддав   усе   життя,

віра у звільнення трудящих. У смуткові – уболівання за долю народу. Усе його життя – великий подвиг. Важким і тернистим був життєвий шлях                    народного співця.

Звенигородщина – співучий куток України, в ньому. І саме тут 9 березня 1814 року

                    В похилій хаті, край села,                              

                    Над ставом чистим і прозорим

                    Життя хлопчику дала

                    Кріпачка – мати, вбита горем.

         –  Радість і смуток, біль і нові оселі сповнювали груди. Син!… Яка радість!… Хай росте великий!… А виросте … і в голові смуток погасив радість: панові ще один кріпак, ще один підневільний страждалець.

– Діти, яке значення слова „кріпак”? (Це людина, закріплена за паном, яка працює на нього. Пан міг кріпака продати, купити, виміняти, як річ).

За народним повір’ям коли народжується дитина Господь благословляє її в білий світ своєю рукою. Покладе на голову – мудра буде, на руки – майстром на всі руки, на серце – доброю. І такою дитиною, якій поклав Господь руку на серце, голову та руки, був Т. Шевченко.

         Йшли роки. Ріс хлопчик. Його босоноге дитинство проходило в селі Кирилівка. Хлопчик зростав допитливим. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном (за що його прозвали малим приблудою), все що було довкола нього, цікавили Тараса. Він завжди ходив замисленим – щось роздумував.

Прийшов час, і ось Тарасик уже школяр. Та недовго тривало Тарасова мука – наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.

Учні читають вірш Грицька Бойка

1-ий учень:                  У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

2-ий учень:                 

                                        У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

3-ій учень:                            

                                        Умерли мама й тато ...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

4-ий учень:                          

                                        В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

5-ий учень:                

За ясну свободу,

Світло майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя!

Вчитель: Тарас виріс обдарованою дитиною. Доля його нагородила талантами.

   Кобзар ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями. Ще змалку полинув Тарас у вир пісні, яка стала пізніше життєдайною силою для власних творів. Так народжувався перший талант – талант поета. 

   В тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть через те, що край тихий хоч малюй: в садах та зорях...

   Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви, дерева. Малював, наймитуючи в дяка, терпів знущання бо жага до малярства була сильнішою за всі кривди. Там, у рідній стороні, народжувався другий талант – талант художника.

   Був Шевченко Кобзарем-співцем дум народних. У них – краса українських степів і рев Дніпра могутній, туга за рідним краєм і розмова з одинокою зорею що світить у душу. Із народного напившись джерела, зберігши у серці своєму найрідніші образи, помандрував Тарас у широкі світи. А поруч нього

йшли дві посестри-Муза і Доля.

         …Слава не забарилась. Український народ пишається своїм пророком і генієм, співцем волі і провісником нового життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу й усе розквітаючу радість.

         Травень квіти зібрав зі всієї Вкраїни і сльозою скропив, і вірою повив та встелив путь з Петербурга до його вічного й тихого дому – на Чернечу гору, що стала Тарасовою горою. Тут часто можна почути українських

народних співців і музикантів, які співають і грають на кобзі (бандурі). Це кобзарі.

                                                             

Вчитель: Діти, чому Шевченка називають Кобзарем?

Учні:     Колись у сиву давнину, ходили по Україні старі люди (часто вони були сліпі), співали про тяжке життя, про героїчні подвиги козаків. Співаючи, вони грали на старовинному інструменті – кобзі. Назва інструменту і дала назву – кобзарі.

Вчитель: Шевченко не грав на кобзі, не співав пісень по дорогах України, але коли читаєш його твори, то ніби чуєш ніжну, сумну пісню про тяжке життя народу.

Свою першу збірку творів (1840 р.) поет назвав „Кобзар”. Входило до неї тоді 8 поезій.

   Тарас Григорович Шевченко був не тільки поетом, він був ще й і талановитим художником. Його роботи різноманітні за жанрами: автопортрети, портрети, пейзажі.

Вчитель: Розгляньте портрет поета. Що ви можете сказати про нього?

-   Яким ви бачите поета? (Молодим, добрим, розумним).

-   Що виражають очі? (Печаль, біль).

-   Високе чоло свідчить про глибокий розум.

-   Про що думає поет?

Декламування  вірша учителем  «Думи мої, думи мої …»

   

Думи мої, думи мої

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядками ...

„Я так її люблю, я так її люблю

 Мою Україну убогу ...” .

Вчитель: Україні він віддав своє життя і мріяв бачити її і народ український вільними. Пам’ять про поета вічна.

    Пам’ятає народ свого Кобзаря, вшановує його пам’ять: іменем Шевченка названо вулиці, театри. Національний університет носить його ім'я. На майданах міст і сіл споруджено пам’ятники поетові.

Діти зачитують присягу:   

                                               Уклін тобі, Тарасе,

                                               Великий наш пророче,

                                               Для тебе вірно б’ється,

                                               Те серденько дитяче.

                                               За тебе вічно б’ється

За твої заповіти.

Чого батьки не зможуть,

                                                   Те зробим ми, їх діти.