Літературна читальня «На струнах Кобзаря»

Літературна читальня «На струнах Кобзаря»

Мета: дослідити особливості тематики жіночої долі у творчості Кобзаря;допомогти учням усвідомити, чому Шевченко так уболівав за долю жінок,  розкрити ідейно-художній зміст творів «Катерина»,  «Наймичка»; виховувати почуття відповідальності за свої вчинки, милосердя, прагнення до дотримання загальноприйнятих моральних норм.

    Над дошкою — портрет  Шевченка, прикрашений рушником,нижче — гілки калини. На столі на вишитому рушнику пучок колосків, свічка в свічнику, гусяче перо, аркуші паперу. Один з кутків класу імітований під селянську світлицю: піч, лава, стіл, на столі «Кобзар», у кутку — ікона.

Читець декламує вірш М.Рильського «Сто років... ні!»

Сто років... ні! Відколи люд живе,                                                          І жито жовте, і волошки сині,                                                        Відколи небо голубе пливе                                                               На нашій, на зеленій Україні! -                                                          В серцях плугатарів і ковалів,                                                                    В дівочій пісні, в пісні парубочій,                                                            І там, де біль, і там, де правий гнів,                                                                   І там, де щастям променіють очі,                                                                 Найбільше там, де ж повстання пожар,                                       Найбільше там, де полум'я і порив,                                                 Живе один з найбільших в світі творів -                                                          Шевченка невмирущого «Кобзар».                                       

Вступне слово вчителя. Шевченків «Кобзар»... Він став синонімом сумління свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Ім'я Тараса Шевченка стало символом нашого народу. Його « Кобзар» лежить на столі поряд з хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

   Світло в кімнаті пригасає, освітлюється тільки куточок селянської
хати. До хати заходять мати і хлопчик в українських строях.

Хлопчик. Стомилися, матусю?                                                                             Мати. Нічого, синку. Де охота, там спора робота. А без роботи, кажуть, і день роком стає. Нумо готувати вечерю, бо скоро  батько надійде (порається біля печі).

Заходить батько, вітається.

Батько. Вечеря готова?
Мати. Готова.                                                             

      Батько відрізує всім по скибці хліба. Вечеряють.Мати прибирає зі столу.

Батько. А почитай-но, синку, Кобзаря.
       Хлопчик дістає із-за ікони томик Шевченка. Починає читати:

Хлопчик.У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

Схиляються над Кобзарем.  Виходять читці.

1-й читець. А вже бреде сліпий кобзар,
І Гонта кличе на пожар,
Кавказькі гори, в млу повиті,
Рясною кровію политі,
Чолом підводяться до хмар,
І Катерина півжива
Дитя в хуртечі сповива.
Сніги колишуться над нею...
Орел жадібний Прометею
Криваве серце розбива.

2-й читець.По Кобзарю отім старім
Учились грамоті щасливо;                                                                                        Росли задумані від «Дум»,                                                                                  Гострили гнів за Катерину                                                                                               І клали в серце тихий сум                                                                                              За слізну долю удовину.                                                                                            Нам снились Ґонтині сини,                                                                                            Що батько вбив за честь і волю, —                                                                        Сувора правда давнини                                                                                             Ішла, мов клятва, в нашу долю.

Слово вчителя.В історії кожної літератури є твори, які володіють магічним даром безсмертя. Саме до таких шедеврів належить поезія Великого Кобзаря. Йому було властиве глибинне відчуття кревної причетності до долі рідного народу, до його трагічної історії. Саме тому він спрямовує свої твори на захист пригнобленого люду.

  Матір… Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті.Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників.   

                               

  Т.Шевченко завжди захоплювався красою жінки, уболівав за її долю, мріяв бачити щасливою. А це бажання було за тих часів майже нездійсненним! Для поета доля дівчат і жінок була не просто однією з тем його творчості, а ніби своїм власним болем, що зробив болючу рану у його щирому серці, згустком крові, що запеклась у ньому. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку «ще молодою - у могилу нужда та праця положила», та рідних сестер - Катрі, Ярини, Марії, які «у наймах виросли», та в яких «у наймах коси побіліли». Доля жінки у кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і Шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав. Навіть назви творів, присвячених жінкам, - «Сова», «Наймичка», «Відьма», «Слепая» - свідчать про невеселе, трагічне їх життя.                                                                                                           

    «Такого полум'яного культу материнства, — писав М.Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». І коли цю кохану чи матір, цю святиню топчуть, знущаються з неї ожирілі пани і підпанки, чесна людина, а тим більше поет-трибун, мовчати не може. Тому Шевченко на весь голос заговорив про жінку.      

   Шевченківська жінка - щира, лагідна, добра, жіночна, чисте джерело любові і розуміння. Часом вона без­захисна, страждаюча жертва, доля якої складається нещасливо і навіть трагічно. У творах поета живуть вдови, сироти, покритки, оті зана­пащені кріпацькі мадонни, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі.

  Сьогодні ми дослідимо особливості тематики жіночої долі у творчості Кобзаря, простежимо,чому Шевченко так уболівав за долю жінок,  розкривши ідейно- художній зміст творів «Катерина», «Наймичка».

Виразне читання поеми Т. Шевченка «Катерина» з короткими коментарями

Евриистична бесіда

— Як побудована поема? (Розповідь перемежовується з ліричними відступами.)

— До кого звертається автор у своїх ліричних відступах? (До своєї героїні Катерини, до читачів, переважно молодих дівчат,окремі відступи присвячені роздумам про суспільні причини, що породили горе Катерини, про антигуманність тогочасного ладу,неправду на світі.)

— Як ви ставитеся до Катерини? Висловте ланцюжок почуттів, що виникали протягом читання твору?

— Які емоції виникають у вас, коли ви думаєте про вчинок батьків Катерини? (Осуд, жаль, співчуття тощо.)

— Чому те, що офіцер недотримався свого слова стосовно сільської дівчини не осуджувалося? (Бо кріпаки вважались людьми нижчого стану.) 

Робота над сюжетом і композицією твору

   Сюжет розгортається навколо трагічної долі незаміжної матері-одиначки у тогочасному суспільстві. Тим самим автор переводить особистий побутовий конфлікт на рівень соціальної проблеми. А трагічний кінець її підкреслює гостроту нерозв’язаності цієї проблеми у жорстокому до одинокої жінки-матері суспільства. Композиційно поема складається з 5-ти розділів:

- звернення до дівчат-селянок;
- народження нешлюбного сина;
- прощання з батьками;
- поневіряння Катерини на чужині;
- зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини.
Експозиція: пролог-звернення поета до дівчат із застереженням не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.
Зав’язка: Катерина залишає рідну домівку за наказом батьків.
Кульмінація: зустріч героїні з москалем; її самогубство.
Розв’язка: епілог — життєва доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з батьком.
Проблематика:
- любов і страждання;
- батьки і діти;
- моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;
- честь і безвідповідальність;
- крах ілюзій.

    У поемі відтворено одну з характерних проблем тогочасного суспільства - долю збезчещеної дівчини. Уже з перших рядків поет звертається до дівчат: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…» і це свідчить про те, що для поета  доля жінки, матері  була дуже близькою. Далі розгортається трагічна історія майбутньої молодої матері-покритки. Катерина виросла в селянській  трудовій сім’ї, змалку звикла працювати, а тепер їй доводиться просити милостиню, щоб хоч якось вижити. Природний сором, гордість відступають перед любов’ю до дитини. Доля зводить Катерину з коханим - батьком її дитини. Побачивши коханого, вона, боса, незважаючи на мороз, вибігає  йому назустріч, прагне викликати почуття якщо не любові, то принаймні жалю - не до себе, до сина. Та байдуже москалеві й до Катерини, і до сина. Бідолашна ладна навіть пожертвувати власним життям, аби врятувати дитину від ганьби

Характеристика образу Катерини                                                                                

   Образ Катерини справді типовий. Поетові-романтикові не йшлося про те, щоб підкреслити «чорні брови» (символ краси), гаряче серце, шал емоцій і відчуттів (символ романтичної, свавільної натури), вірність слову (символ приреченості). Оце і все, що ми знаємо. Але цього досить, щоб збагнути авторську ідею образу. А вона не така вже й проста. Зайшлий «москалик» — людина з іншого світу, небуденний, особливий, так не схожий на сільських парубків поводженням. Катерина закохалася і повірила у слова, на які той не скупився і яким насправді не надавав значення.

   Дівчина просто не могла припустити, що слова любові можна говорити «на вітер».

    На початку твору звучить авторська засторога: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...». Але не хотіла цього знати закохана жінка. Почувши під серцем дитину, навіть не забажала її позбутися. Покритки зреклася родина, її зневажило село, а вона вирушила в дорогу до коханого, бо все шукала йому виправдань: не знає, не може прийти, зранено, вбито...                                     

    Дісталась до Московщини. Аж ось — загін драгунів. До нього, до Івана, кидається якась старчиха з дитям і привселюдно накидає йому в батьківство своє мале жебраченя... Глум!...

   Коли вмирає надія — гине Катерина. Більше ніхто в цілому світі не оборонить жінки та її дитини перед знущаннями. Один гріх поповнюють два, ще тяжчі: Катерина накладає на себе руки і покидає дитя напризволяще. Сироті шлях — зі сліпим кобзарем, таким же у світі сиротою. Катерина своєму малому Івасеві «дала... бровенята, та не дала долі». Покинутий син викликає глибокий жаль у читача. Заради нього вона мусила жити, хоч би й тяжко працюючи, хоч би й осуджувана. Але глибоке авторське співчуття до Катерини, що втопила свій біль під кригою, кличе в союзники. Чи можна осуджувати? Може, вона справді не могла більше боротися? Може, небагато хто зміг би витримати на її місці?..

Інсценізація фрагментів поеми «Наймичка»

Наймичка (виходить на сцену).А я ледве додибала                                                     До вашої хати.                                                                                                              Не хотілось на чужині                                                                                               Одній умирати!                                                                                                         Коли б Марка дождатися...                                                                                          Так щось тяжко стало!

                 Стоїть, сумно схиливши голову.

Читець. Іде Марко, не журиться,
Прийшов — слава Богу!
І ворота одчиняє,
І молиться Богу...                                                                                             Наймичка. Чи чуєш ти, Катерино?
Біжи зустрічати!
Уже прийшов. Біжи швидше.                                                                         Швидше веди в хату!..
Слава тобі, Христе-Боже!                                                                                   Насилу діждалась.                                                                                                  Читець.  І «Отче наш» тихо-тихо,                                                                         Мов крізь сон, читала.
Ввійшов Марко в малу хату                                                                                       І став у порогу…
Аж злякався...
Ганна шепче:                                                                                                 Наймичка.Слава…слава Богу!..                                                                              Ходи сюди, не лякайся…                                                                                        Марку! Подивися,                                                                                                        Подивися ти на мене!                                                                                            Бач, як я змарніла?                                                                                                     Я не Ганна, не наймичка,                                                                                          Я…                                                                                                                                                                                                 Прости мене.                                                                                                               Я каралась                                                                                                                    Весь вік в чужій хаті…                                                                                    Прости мене, мій синочку!                                                                                        Я…я твоя мати.                                                                                                  Читець.Та й замовкла...                                                                                     Зомлів Марко,
Й земля задрижала.                                                                                          Прокинувся...                                                                                                                 До матері —
А мати вже спала.

Слово вчителя. Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності- вміння жертвувати собою. Саме в материнстві – найвища самопожертва, бо мати дарує дитині не тільки безмежну любов, віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.Головна героїня поеми «Наймичка»  Ганна, мати-одиначка, розуміючи, що з нею син буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближчою до сина, нехай навіть не маючи права назвати його власною дитиною й не чути від нього найсолодшого слова - «мамо»…

    Написана «Наймичка» у 1860 році. Цей твір присвячений трагічній долі жінки-покритки на Україні. Через кілька років після написання «Катерини» Тарас Григорович знову повертається до цієї теми, але висловлює її вже в іншому емоційному ключі. Ідейно-тематичним спрямуванням поеми стає зображення в жорстокому світі долі жінки-матері, яку трагічні обставини змушують жертвувати собою, своїм щастям і життям заради життя і щастя дитини.
Тема: зображення важкої долі  жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати своє материнство.

Ідея: засудження тогочасних умов, у яких жінка відчувала себе соціально незахищеною; висловлення співчуття стражданням героїні.

Композиція.
    Композиційно поема поділяється на пролог і вісім частин. У перших чотирьох розповідається про молоду наймичку, решта — про її старість і смерть. Поемі властива так звана «видима» композиція. Кожний розділ твору — немовби окремий кадр, що рухає дію, сприяє розгортанню сюжету.
  Експозиція — розділ І.  Автор знайомить нас із старими заможними хуторянами — дідом та бабою. У них своє горе — невтішна самотня старість. Уже «смерть з косою за плечима», а вони бездітні.
  Зав’язка — розділ ІІ. Трохимові та Насті поталанило — вони знайшли підкинуту біля свого перелазу дитину і всиновили її. У наступних розділах розгортаються різні сюжетні перипетії.

Кульмінація-винесена на кінець і перед смертю Ганна відкриває синові Маркові сокровенну таємницю свого життя.

Розв’язки як окремого компонента сюжетобудови немає.
Характеристика образу Ганни

   Особливе місце у Шевченківській галереї портретів матерів займає героїня поеми «Наймичка». Породивши позашлюбного  сина, Ганна підкидає його заможним літнім людям - бездітним хуторянам Насті і Трохиму. Через деякий час Ганна проситься до них у найми.Привітна, роботяща, вона швидко стає своєю у господі. Вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Далі Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату.  Марко дуже любить наймичку, шанує її і запрошує бути на весіллі за матір.Але відмовляється стати Ганна запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Весь час картає себе і лише перед смертю встигає сказати Маркові, хто вона йому. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя, як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синове визнання і любов.  Ганна — не покірна жертва, як Катерина, а жінка, яка шукає і знаходить вихід з важкого становища. Іван Франко писав, що «наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, ... заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя на користь своєї дитини». Жертовність безталанної української матері Тарас Шевченко підносить до рівня найвищих надбань людської душі.

Заключне слово вчителя. Іван Франко писав: «Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя... Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би представив так високо і так щиро людський ідеал жінки-матері». Як бачимо,Тарас Григорович Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи, які й досі хвилюють читача. Кобзар бачить у жiнцi передусiм духовну красу, обожнює материнство, уславлює вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багато-страждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми «Наймичка», Оксана з поеми «Слепая», Катерина і Марія з однойменних поем і багато інших. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства. Невмирущі Шевченкові рядки:

«І на оновленій землі                                                                                                                   Врага не буде супостата,                                                                                                                                                                А буде син, і буде мати,                                                                                                                                     І будуть люде на землі»                                                                                                                      стали своєрідним символом віри для багатьох поколінь справжніх, щирих українців. І дай Боже, щоб вони стали дійсно пророчими.

                                                       Склала Батіг Уляна Петрівна,

вчитель української мови і літератури