Година спілкування "Шляхами Тараса Шевченка"

  Вчитель: Криса О. П.

                                   

Тема:  Шляхами Тараса Шевченка

Мета: розкрити   велич   і   безсмертя   українського  поета,  світового    генія,

            неперевершеного майстра слова Т. Г. Шевченка.                                                                                                                    

Наочне оформлення: портрет Т.Г. Шевченка, виставка книжок, репродукцій

            художніх творів, збірки творів.                                        

Обладнання: мультимедійна   презентація,   музичний    центр,     книжковий

                         стелаж, свічки.                                                                        

Хід години спілкування

На слайді демонструється акровірш

Ти мусиш нам співця назвати,

Адже умів лиш він один

Рабів німих так захищати.

А хто так оспівав, як він,

Садок вишневий коло хати? (Дмитро Білоус)

                                                          

Вчитель:  

Тарас прийшов на світ, коли ще скутий кригою сивів у берегах Дніпро. Березень  благословив  першу  сльозу  немовляти,  що,  мов   із   серця,  упала

Славутичу на груди й розтопила кригу. Саме в ці прекрасні березневі дні все людство вшановує великого Кобзаря. Протягом недовгих літ життя Т.Шевченко зорав свою ниву і засіяв її словом добра, любові, правди та волі.

   Тож давайте і ми сьогодні кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву.

До портрета Шевченка підходять учень і учениця. У руках – запалені  свічки.

                                                       

Учень:                          Свічку поставлю, свічку поставлю,

                                      Мов перед образом, перед тобою.

                                               І хоч у мріях народ свій заставлю

                                               Стати навколішки поряд зі мною.

                                               Благословенна хай буде година

                                               І тая хата, і село,

                                               Що Україні принесло

                                               З великих найбільшого сина.

Учениця:                     Стою перед тобою, поете,

                                     Маленька, як макове зерня,

                                     Твій погляд пронизує душу,

                                     Немовби колючеє  терня.

                                     Схилюся низько, Тарасе,

                                     І клятву тобі я приношу,

                                     У тебе прощення я прошу.

Вчитель: Погляньмо уважно на портрет благородного і мужнього Шевченка, захисника прав знедоленого народу. Подивлюся уважно. Погляд спрямований твердо вперед, хоч десь там, у глибині очей, і причаївся ледь помітний смуток. У погляді – віра у справедливість,  якій віддав   усе   життя,

віра у звільнення трудящих. У смуткові – уболівання за долю народу. Усе його життя – великий подвиг. Важким і тернистим був життєвий шлях                    народного співця.

Звенигородщина – співучий куток України, в ньому. І саме тут 9 березня 1814 року

                    В похилій хаті, край села,                              

                    Над ставом чистим і прозорим

                    Життя хлопчику дала

                    Кріпачка – мати, вбита горем.

         –  Радість і смуток, біль і нові оселі сповнювали груди. Син!… Яка радість!… Хай росте великий!… А виросте … і в голові смуток погасив радість: панові ще один кріпак, ще один підневільний страждалець.

– Діти, яке значення слова „кріпак”? (Це людина, закріплена за паном, яка працює на нього. Пан міг кріпака продати, купити, виміняти, як річ).

За народним повір’ям коли народжується дитина Господь благословляє її в білий світ своєю рукою. Покладе на голову – мудра буде, на руки – майстром на всі руки, на серце – доброю. І такою дитиною, якій поклав Господь руку на серце, голову та руки, був Т. Шевченко.

         Йшли роки. Ріс хлопчик. Його босоноге дитинство проходило в селі Кирилівка. Хлопчик зростав допитливим. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном (за що його прозвали малим приблудою), все що було довкола нього, цікавили Тараса. Він завжди ходив замисленим – щось роздумував.

Прийшов час, і ось Тарасик уже школяр. Та недовго тривало Тарасова мука – наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.

Учні читають вірш Грицька Бойка

1-ий учень:                  У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

2-ий учень:                 

                                        У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

3-ій учень:                            

                                        Умерли мама й тато ...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

4-ий учень:                          

                                        В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

5-ий учень:                

За ясну свободу,

Світло майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя!

Вчитель: Тарас виріс обдарованою дитиною. Доля його нагородила талантами.

   Кобзар ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями. Ще змалку полинув Тарас у вир пісні, яка стала пізніше життєдайною силою для власних творів. Так народжувався перший талант – талант поета. 

   В тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть через те, що край тихий хоч малюй: в садах та зорях...

   Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви, дерева. Малював, наймитуючи в дяка, терпів знущання бо жага до малярства була сильнішою за всі кривди. Там, у рідній стороні, народжувався другий талант – талант художника.

   Був Шевченко Кобзарем-співцем дум народних. У них – краса українських степів і рев Дніпра могутній, туга за рідним краєм і розмова з одинокою зорею що світить у душу. Із народного напившись джерела, зберігши у серці своєму найрідніші образи, помандрував Тарас у широкі світи. А поруч нього

йшли дві посестри-Муза і Доля.

         …Слава не забарилась. Український народ пишається своїм пророком і генієм, співцем волі і провісником нового життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу й усе розквітаючу радість.

         Травень квіти зібрав зі всієї Вкраїни і сльозою скропив, і вірою повив та встелив путь з Петербурга до його вічного й тихого дому – на Чернечу гору, що стала Тарасовою горою. Тут часто можна почути українських

народних співців і музикантів, які співають і грають на кобзі (бандурі). Це кобзарі.

                                                             

Вчитель: Діти, чому Шевченка називають Кобзарем?

Учні:     Колись у сиву давнину, ходили по Україні старі люди (часто вони були сліпі), співали про тяжке життя, про героїчні подвиги козаків. Співаючи, вони грали на старовинному інструменті – кобзі. Назва інструменту і дала назву – кобзарі.

Вчитель: Шевченко не грав на кобзі, не співав пісень по дорогах України, але коли читаєш його твори, то ніби чуєш ніжну, сумну пісню про тяжке життя народу.

Свою першу збірку творів (1840 р.) поет назвав „Кобзар”. Входило до неї тоді 8 поезій.

   Тарас Григорович Шевченко був не тільки поетом, він був ще й і талановитим художником. Його роботи різноманітні за жанрами: автопортрети, портрети, пейзажі.

Вчитель: Розгляньте портрет поета. Що ви можете сказати про нього?

-   Яким ви бачите поета? (Молодим, добрим, розумним).

-   Що виражають очі? (Печаль, біль).

-   Високе чоло свідчить про глибокий розум.

-   Про що думає поет?

Декламування  вірша учителем  «Думи мої, думи мої …»

   

Думи мої, думи мої

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядками ...

„Я так її люблю, я так її люблю

 Мою Україну убогу ...” .

Вчитель: Україні він віддав своє життя і мріяв бачити її і народ український вільними. Пам’ять про поета вічна.

    Пам’ятає народ свого Кобзаря, вшановує його пам’ять: іменем Шевченка названо вулиці, театри. Національний університет носить його ім'я. На майданах міст і сіл споруджено пам’ятники поетові.

Діти зачитують присягу:   

                                               Уклін тобі, Тарасе,

                                               Великий наш пророче,

                                               Для тебе вірно б’ється,

                                               Те серденько дитяче.

                                               За тебе вічно б’ється

За твої заповіти.

Чого батьки не зможуть,

                                                   Те зробим ми, їх діти.