Літературно-музична композиція « Шевченкові слова добра і
любові, як слово батьківське, в душі ми збережем»
Мета і завдання заходу:
-
відзначення 200-річчя з дня
народженнявидатногопоета Тараса Григоровича Шевченка;
-
поглиблення та розширеннязнаньучнів про
життєвий і творчий шлях Кобзаря;
-
розширення та поглибленнязнаньучнів з
історії, літератури, культури;
-
розвитоктворчоїактивностіучнів;
-
вихованняпатріотизму, гордості за
славетногосина українського народу, великого генія української
землі
Звучитьмелодіяпісні
« Шлях до Шевченка»( В. Зінкевич). Виходять на сцену учасники хору, кладуть квіти, запалені лампадки до
великого макета Шевченкового «Кобзаря» і стають на сцену.Виходять ведучі.Дівчина і юнак в українському вбранні читають вірші
І ті, щоприсягли на «Кобзарі»,І ті, щовідцуралисяшвиденько –лежать,
неначе береги в Дніпрі, живі і мертві в поглядіШевченка.Чи не тому холоне в
жилах кров І терпне у зіницях щедра вічність? Так совісноступитиближчекрок,
щобглянутиТарасові у вічі.Ботільки в ньогоможнарозпитатьврагівздолавши, а не
вражий сором: на душу людськускільки в нас розп'ять, коли за тридцять і коли за
сорок? Вустажорнуютьправедні слова, яких не відректися і не спекатись...Із того
світу в них кипить смола,вертаються до нас, немовіз пекла. Хоч слово горобець,
а не втіка,щоб возвеличить правдою маленьких. Шляхи на
хрестовинівітрякаведутьсьогоднізнову до Шевченка. Не тількиберезневої пори ми
блудимо, хоч і немахуртечі, Корогви, рушники і прапоринесутьпредтечі в серці на
Чернечу.Народ не затоптати у багні
І ротомзатканим не погаситисвічі... Не вводьмо батька
й бронзового в гнів! Бо треба мати право - глянуть в вічі!
«Шевченкові слова»« Без мови в світі нас нема»-ОціШевченкові словаМоє так вразилисерденько.І
процвітають помаленьку.О моворідна, ти- моя!Це небо, ріки і
земля,Ценіжнапісняколискова.Зоря прекрасна світанкова.О мово, страднице моя! Оцілуги,
оці поляНе раз топтали злії люди, Не знав народ, щодалі буде. Тебе не раз
топтали теж,Знущання те не мало меж. Почав занепадать народБез тебе, мово, без
свобод. Та пісня піднімала дух —І біль згасав, згасав і вщух!Без
тебе, мово, ми б злягли, І ці поля, і цілуги Належали б комусь — не нам...
Велика дякатим словам,Якіпідтримували дух, Які так радували слух, В яких —
увесь наш сенсжиття І зрадників тих каяття. Без тебе, мово, нам не жить! Народ
замисливсяумить!..Полинь же піснею до нас — І зникнебільнестерпний враз! Не
помиливсь, Тарасе, ти, Тожслався, славсянавіки! «Без мови в світі нас нема!»
—Безсмертніцітвої слова.
Ведуча .Отче
наш, Тарасе всемогутній,Що створив нас геніємсвоїм,На моїйземлі, як правда
сущій,Б’ючий у неправду, начегрім.
Ведучий.Ти, як небо,
став широкоплечий Над літами, що упали
в грузьВіку 21-го Предтеча. Я на тебе
одного молюсь.
Ведуча.Да святиться слава-блискавиця,Щонесе у
вічнудалечіньНашу думу й пісню. Да святитьсяМіж народами твоєім’я. Амінь.
Звучить пісня « На високійдужекручі»
Ведучий.Велика і
прекрасна наша земля. Змінюється, вічнооновлюється вона. Погляньмонавколо:
ласкавосвітитьсонечко, відйого теплого поцілункурозкриваютьсяповіки перших
квітів, веснянийвітерецьграйливопеститьніжні коси плакучоїверби, в голубому
небіпропливаютьлегенькіхмарки, а довколащасливимспівомзаливаються птахи.
Ведуча. Весна…Сама
вжезгадка про неї будить у серціщемнурадість, тривогу. Це свято оновлення і
відродженняприроди. Коли приходить весна, кожному з нас здається,
щотинароджуєшся на світвдруге, що весна цяособлива, краща, ніжбулипопередні.
Ведучий.В один
із таких веснянихднівнародився Тарас Шевченко. Зцього дня почалосявідродження й
оновленняУкраїни, бокожнимпорухомдушівіндбав про рідну землю.
Ведуча. Відзначаючи в ці дні 200- річчя з дня народження національного генія і пророка Тараса
Шевченка, вітаючи українське і світове суспільство з цим великим, найбільшим по
Різдві і Великодню духовним святом, уклонімося великій людині.
Ведучий.Року 1814, 9 березня, темної ночі, перед світом в селі Моринцях на
Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у
вікні єдиний на все село огник: народилася нова панові кріпацька душа, а
Україні- її великий співець Тарас Шевченко.
1-й читець. Благословен
той день і час, Коли прослалась килимами.Земля, яку сходив Тарас,Малимибосими
ногами
Земля, яку скропив Тарас,Дрібними росами-сльозами.
Земля, яку скропив Тарас,Дрібними росами-сльозами.
2-й читець.Блаженна мріє,думонько-дитино. Колисанаще з
молодостіліт, ЦетийомукурличешжуравлинаІ зболеногокличеш в переліт.
3-й читець.Вже й час йомуспочити на порозі,Схиливши в
тишівдумливечоло,Вжедостабувзатриманий в дорозі І довгодуже дома не було.
4-й читець.Давно вжевизрівтерен з того
болю,Щоупокоївматірмолоду.Та йначевжеспокутавгріх за волю, Муштрований в
солдатському ряду.
5-й читець.Івінлетить на отчуУкраїну, За крила взявши пензель
і перо. Пора ж йомупоставитихатину, Щобвікнами дивилась на Дніпро.
6-й читець.Іщоб у тіймаленькійблагодаті, В благословеннімтім
раюБрати і сестри, на ріднюбагаті,На долю не гнівилися свою.
7-й читець.Будує хату з мріїголубої, На покуть слово ставить,
слово-клич.Візьмийого, народе, стань собою І сам себе в тімсловівозвелич.
8-й читець.Сповийдітейвишневимпервоцвітом, Та не приспи те
слово в сповитку. Хай буде їмвисокимзаповітом,Насущнимхлібом стане навіку.
9-й читець.Боприйде час - усіхпокличеМати І запитає кожного
колись,Чи не забув, з якоївийшовхати,Звідкіль дороги в світрозпочились?
Ведучий. Благословенна хай буде година – І тая хата, і село, ЩоУкраїні
принесло
Найбільшого з великих Сина. Благословенна!
Читець. Село! І серцеодпочине, Село на нашійУкраїні – Неначеписанка, село,
Зеленим гаєм поросло.Цвітуть сади, біліютьхати, А нагорі стоять палати, Неначе диво. А кругом
Широколистіїтополі,
А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори над
Дніпром. Сам Бог
витає над селом. Село!
Село! Веселіхати! Бодай
ви терном поросли! Щоб
люди сліду не знайшли. Щоб і
не знали, де й шукати.
Ведуча. В похилійхаті, край села,
Над ставом чистим і прозоримЖиття Тарасику дала
Кріпачка - мати, вбита горем.
Пісня«Садок
вишневий коло хати» (виконує хор)Інсценізація «Як Тарас
ходив до залізнихстовпів» С. Черкасенка.(Дійові особи: Тарас та Оксанка)
Ведучий:Восьмилітнього
Тараса батьки віддали до дяка в «науку».
Дивна цебула наука. П'яниця-дякнавчавдітей по церковнихкнигах. За
найменшупровину карав своїхучніврізками. Будучи уже відомимпоетом,Т. Шевченко
згадував ту школу, куди привела йогокріпацька доля:
Ти взяла мене
маленького за руку І хлопця в школу одвела До п'яногодяка в науку. — Учися, серденько, колисьЗ нас будуть
люди, — ти казала.
Сценка «Тарас-пастух і козаки» Хлопчик. Тарасе, сонце
заходить! Женімо отару в село!Тарас.
Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...Хлопчик.
А вівці?Тарас. Жени й моїх овець, а
в селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.Хлопчик. А вечеряти? Ти ж
голодний...Тарас. Вечеря!.. Була
вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують стусанами... А тоді кожен вечір був
святом. А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як
соловейко защебече! Катерина- вечерю подає, а мама на нас дивиться і
посміхається... (замовкає,а через хвилину
продовжує):А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над нами роїлися зорі, і
тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (плаче)Хлопчик. Не
плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не
розказуй, бо біда тобі ж самому буде!Тарас.
Ну, яка в тебе може бути таємниця?
Хлопчик. У мене
сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері
про долю малої. Вона, знаєш, перш ніж увійти до хати, де має дитина
народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.
Тарас. Немає в мене
долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути
таємниця?
Хлопчик. Є, є таємниця!
Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно…мало не
зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством — мужик стоїть, вичитує щось із
паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не
візьмись, щось таке як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за
барки: той за груди, а той за шию.
Тарас. А далі що?
Хлопчик. А далі баба
розповідати побоялася. Казала, що то неабияка дитина. Казала, що вже народився
такий, що волю в панів одніме... Казала, що, може, це якраз ти...
Тарас. Волю? У царя
відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини
померла, батька по місяцеві вдома нема, бо все його кудись пан посилає, усе
кудись відправляє. А в хаті злидні...
Хлопчик. Женімо,
Тарасе, отару! Поночіє...
Тарас Непожену.
Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки
мені часто сняться, особливо один, старезний і сивовусий (позіхає).
Тарас
вкладається, вкривається свиткою, засинає. На сцені з'являються козаки.
Виконується пісня «Ой на горі та женці жнуть». Після танцю козаки
зникають.Звучить лірична мелодія. З глибини сцени виходить старий запорожець. У
руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає біля Тараса, гладить його по
голові.
Козак (сам до себе).
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
(Тарас прокидається, здивовано дивиться на
козака, котрий, не помічаючи хлопчикового здивування, продовжує):
Не вернуться сподівані,
Не вернеться воля,
Не вернуться запорожці,
Не стануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить...
Тільки ворог, що сміється...
Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,
Слава не поляже.
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти, (підходить до Тараса, пригортає його
і наче показує хлопчика глядачам, продовжує):
Наша пісня, наша дума,
Не вмре, не загине...
От де, люди, наша слава,
Слава України!
Тарас. Ви знову
прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги?
Козак. Коли б волею
якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських
книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію і «Кобзар». Без першої він був би
неповноцінний морально, без другої-немислимий і недолугий як народ. «Кобзар» — це Євангеліє від Тараса.
Тарас. Від Тараса?
Але мій дідусь ніколи не читав Євангеліє від Тараса. Читав від Івана, Луки,
Матвія, Марка.
Козак. Євангеліє від
Тараса напишеш ти!
Тарас. Я? Але ж я не
апостол! Я — кріпак. Я — сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди...
Козак. Нікого? У тебе
є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику, дуже багато.
Україна стане твоєю Голгофою, воля —
твоїм хрестом. Ти будеш розіп'ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через
неї... Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш
народ від німоти.
(Тарас виходить на середину сцени )
Ведуча. Любов і болі народні зростили
його слово і подарували йомубезсмер-тя, і в цьому слові викарбовано заповіт
любові до України.
Тарас.
Я так, я так її люблю,
Мою Україну
убогу,
Що прокляну
самого Бога,
За неї душу
погублю!
Малого сліду не
покину
На нашій
славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом'яне
батько з сином,
Не скаже
синові: «Молись,
Молися, сину,
за Вкраїну
Мені однаково,
чи буде
Той син
молитися, чи ні...
Та не однаково
мені,
Як Україну злії
люди
Її окраденую
збудять ...
Ох, не однаково
мені.
Свою Україну
любіть,
Любіть її во время люте,
В останню
тяжкуюминуту
За неї Господа
моліть.
Ведуча. Світ постав із слова, і Україна постала із слова. І те слово було
Шевченкове.
Виконується пісня «Тарасова верба»
Ведуча: « Вінбувкріпаком, і став велетнем у царствілюдськоїкультури. Вінбувсамоуком,
і вказавнові, світлі і вільні шляхи професорам і книжнимученим. Доля
переслідувалайого вжитті, скількилиш могла, та вона не зумілаперетворити золота
йогодуші у ржу, анійоголюбові до людей в ненависть і погорду. Доля не
шкодувалайомустраждань, але й не пожалілавтіх, що били із здорового джерелажиття.
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йомулише по смерті - невмирущу славу і
всерозквітаючурадість, яку в мільйонахлюдськихсердець все наново
збуджуватимутьйого твори», - так голосно і так пророче сказав про
Шевченкайого побратим по перу, наш краянингеніальнийІван Франко.
Ведучий: Доля
Українизавждихвилювала Великого Кобзаря.
Т.Шевченковірить у кращемайбутнєсвого краю. Сьогодні до нього, нашого
пророка, звертаємосвої погляди… Зйогоідеямизвіряємосвої кроки в
утвердженніукраїнськоїдержави. Віримо, щоздійснятьсяпророчіТарасові слова:
І на
оновленійземліВрага не буде, супостата, А буде син, і
буде мати,
І будуть люди на землі.
Ведуча: Кожен народ читає Шевченка по-своєму.Але в його геніальній поезії є те, що
завжди приваблюватиме і чаруватиме людей: високий гуманізм, повнота любові,
могутнє поетичне ясновидство.
1 читець.Гордий,
величний, палкий і нескорений
НашнезабутнійславетнийКобзар,Лине
в безсмертя над нивами й горами Помислів, дум і сердецьволодар.
2 читець.Ти ж
свою музу шляхами колючимиВів мимо синіхгаїв і дібров,Там, де народ
УкраїнизамученийЗвівсь, щобпомститись за сльози й за кров.
3 читець.Доля з
тобою ніяк не лукавила,В руки торбинупорожню дала І в хуртовину,
щокриларозправила,За Катериною вслід повела.
4 читець.В сяйві пожарів пішла з гайдамаками,
Лютої помсти світила вогні,В чорній неволі з Оксаною плакала, Слала
катам свій караючий гнів.
5 читець.Серцерозбитеє
ядом не вигоїш, Гнівомсвященнимпалаєвоно.Ти не ховався, Тарасе, підкригою, Кликав народ підборнізнамено.
6 читець.Каратись,мучитись,страждати,
Не застогнати і на мить. Із кріпаків піти в солдати І в тому пеклі не
згубитьЛюдської правди ні росини, Все зберегти в душі святій. І через горе України Усіх знедолених на бійПокликати
і научати, Як бідарю на пана йти... О чудодійна
земле-мати,Якогосинамаєшти!
7 читець.До
злиднів, карцера, до скеліПрикутим бути все життя, І не оглухнутивпустелі, І не сказатикаяття! О ні! Крізькамінь правду
чути, І
віщемовитисвітам, І
ще й бадьоритизакутих...
Як не пишатись, люди, нам!Любити, мріяти, творити.Не збитись в темряві з путіІ з сонцем, з сонцем, з сонцем жити,Яке й не
сходило тоді,А тільки велетню виднілоЗ-за чорних мурів віковихІ думи, думи
освітило...Як
не молитися на них!
8 читець.За свій
народ, щобув в неволі,
Віддавти
все своєжиття,
В
борнізазнавлихоїдолі, Та не
зазнавтикаяття.
9 читець.Твій
голос летитьнадвіками.
І
вічний думок твоїх лет. Тивічно
з народом-ти з нами.
Великий
народний поет.
Виходять молодші школярі,читають вірш М.Рильського «Пророк зорі»
1.З
дитячихлітживе у серцівін, Як материнське слово незабутнє, і тихо каже: «Знай,
ти не один, З тобою друг у дніщасливі й скрутні».2. Його
слова - мов та вода жива, Щогоїть рани, мертвихвоскрешає; В своїобійми правда
світоваЙого, як сина, радісноприймає.3. Коли в важкихтистомишся
трудахЧизакрадеться в душу сумнівчорний,Згадайлише, якийпройшоввін шлях,
Якийвінбуву бурях непоборний.4. Він
голос мав, як кари правийгнів, Він голос мав, як пісняколискова. Із муки
віннародноїрозцвів, Щоб людям радістьрозцвілачудова. 5.Зростаєпоколіннямолоде,Новівогнігорять
на небокраї, Та в далеч з наймолодшимиіде Пророк зорі, що землю всю осяє.
Ведуча. Між берегами вічності клекоче час,
Дзвенить нового дня весела повінь. Живуть,
Тарасе рідний, поміж нас
І голос твій, і пензель твій, і Слово.
Ведучий. Твої думки, діла і заповіти - Як
вічне світло, як весняні квіти
Цвітуть, живуть
І
будуть вічно жити.
Виконується пісня « Шлях до Тараса»
CклалаБатігУлянаПетрівна ,учитель української мови і літератури
Немає коментарів:
Дописати коментар